Історико-правовий аналіз ст. 56 кримінального кодексу УРСР 1960 року.

Abstract

Реформування національної правової системи, що було розпочато майже три десятиліття тому, продовжується і нині. Однак, і досі актуальною залишається проблема розвитку правозахисної діяльності і правозахисного руху. Наша держава визначила власні пріоритети своєї діяльності, найголовнішим з яких є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Так, у ст. 3 Конституції України зазначається, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Так, за твердженням професора М. І. Козюбри, досі в суспільній правовій свідомості не подолані уявлення про те, що права людини є наслідком встановлених державою норм законів та інших нормативних актів (об’єктивного права), а не навпаки – права людини детермінують (визначають) зміст таких норм (об’єктивного права), є необхідним, невід’ємним і неминучим його компонентом. Інакше кажучи, об’єктивне право немислиме без прав людини, як і права людини (суб’єктивні, юридичні) неможливі без і поза правом. Це явища однієї сутності.