Концептуальність материнської фігури в ліриці Василя Стуса: психоаналітичний ракурс.

Анотація

Основна тема лірики Василя Стуса – власне Я, адже світ у ній не лише репрезентований крізь суб’єктивну призму, а постає як знак, код інсайту ліричного суб’єкта, художнє пізнання якого й становить творчу мету. Герметичний текст В. Стуса – це вербалізований психічний космос, «систему координат» якого складають страхи, бажання, гризоти, тривоги, пориви.

Психоемоційні «колізії» його ліричного суб’єкта фокусуються навколо домінантних концептів – України, Бога, смерті, за якими стоять фігури матері, батька, й укладаються в едипову «схему» синівських стосунків із ними в психічному спектрі любові – страху – провини – ненависті. Під час розгляду такого типу письма ефективно застосовувати психоаналітичний інструментарій, зокрема фройдистську концепцію едипового комплексу. Її центральний постулат про лібідозний потяг сина до матері конкретизований, по-перше, з погляду стадіальності: на різних етапах психічної еволюції переважають лібідозно-репараційні та деструктивно-сепараційні синівські бажання. По-друге, амбівалентне переживання любові й ненависті до материнської фігури зумовлене супровідними психічними факторами, а саме: кастраційним страхом, потребою ідентифікації з батьком тощо. Попри окремі розходження послідовники фройдівського психоаналізу одностайно підкреслюють вагому роль едипового досвіду не лише на етапі становлення психіки дитини, а й загалом її життєвої, зокрема й творчої, реалізації.