Василь Стус: життя, ідеологія, творчість, соціополітичний і літературний контекст.

Творча індивідуальність письменника в документальній кінотрилогії «Просвітлої дороги свічка чорна. Пам’яті Василя Стуса».

O. V. Punina

Художньо-документальною стрічкою «Просвітлої дороги свічка чорна. Пам’яті Василя Стуса» 1989–1992 років, створеною за сценарієм Дмитра Стуса, Володимира Шовкошитного й Станіслава Чернілевського, українське кіномистецтво розпочинає процес осмислення постаті Василя Стуса. Процес надміру важкий, судячи з незначного кінонабутку на сьогодні: окрім кінотрилогії режисера Чернілевського (в команді – оператор Богдан Підгірний, монтажер Наталя Акайомова та інші), це ‒ короткометражки Романа Веретельника «Палімпсест» 2014 року, Антона Щербакова «День незалежності. Василь Стус» 2016 року, проект художнього фільму під умовною назвою «Птах душі» режисера Романа Бровка, прем’єра якого запланована на 2019 рік. І небезпідставно, беручи до уваги такий факт, творцеві фільму «Просвітлої дороги свічка чорна. Пам’яті Василя Стуса» у режисерських роздумах «Чорна елегія», написаних після виходу кінотрилогії на екран, йшлося не лише про неприйняття запропонованої структури фільму глядачем, а й сумніви щодо реалізації ще двох задуманих фільмів під спільною назвою «Народе мій, до тебе я ще верну». Тож, принаймні повноцінне втілення і матеріалізація першого проекту Чернілевського, художньо-документальної стрічки «Просвітлої дороги свічка чорна. Пам’яті Василя Стуса», заслуговує як належної оцінки, так і ґрунтовного наукового прочитання.

Василь Стус та Ірина Калинець: грані взаєморецепції.

H. B. Raibediuk

У сучасному літературознавстві особлива роль відводиться «бінарним і поліперсональним зіставленням, особливо якщо вони попереджені відповідною теорією чи принаймні гіпотетичними міркуваннями». Розгляд типологічних збіжностей і діалогічних стосунків В. Стуса та І. Калинець, безперечно, зумовлений новітніми тенденціями літературознавства. «Ключ типологічного» (Л. Новиченко) в осмисленні й оцінці місця та ролі цих титанічних постатей в історії суспільно-громадської та естетичної думки в Україні обумовлюється не локальними проблемами чи ситуативними контекстами. Він диктується особистими взаєминами, подібністю їхніх доль як «людей з біографією» (Ю. Лотман), ідейноестетичних акцентів творчості, специфікою психологічного типу авторської художньої свідомості.

Етичні виміри життєтворчості В. Стуса.

Ye. V. Taranukha

Етичні координати поетичного світу В. Стуса важко однозначно вписати до певної світоглядної парадигми. Рушієм змін цього світу є людина відповідальна, для якої справедливість і честь – неодмінні орієнтири, а повсякчасне себетворення та себеперевершення – це спосіб жити. Дослідники В. Стуса (Юрій Шевельов, В. Вовк, М. Коцюбинська, Л. Тарнашинська, Р. Корогодський, В. Моренець та інші) порізному класифікували художні пошуки поета, однак усі вони суголосні в одному: життєтворчість є засадничою. Тобто, життєві принципи перетікають в індивідуальну творчість і навпаки, ліричне «Я» почасти є відбитком «Я» митця, а частково натякає на образ подиву гідної людини.

Концептуальність материнської фігури в ліриці Василя Стуса: психоаналітичний ракурс.

O. V. Shaf

Основна тема лірики Василя Стуса – власне Я, адже світ у ній не лише репрезентований крізь суб’єктивну призму, а постає як знак, код інсайту ліричного суб’єкта, художнє пізнання якого й становить творчу мету. Герметичний текст В. Стуса – це вербалізований психічний космос, «систему координат» якого складають страхи, бажання, гризоти, тривоги, пориви.

Психоемоційні «колізії» його ліричного суб’єкта фокусуються навколо домінантних концептів – України, Бога, смерті, за якими стоять фігури матері, батька, й укладаються в едипову «схему» синівських стосунків із ними в психічному спектрі любові – страху – провини – ненависті. Під час розгляду такого типу письма ефективно застосовувати психоаналітичний інструментарій, зокрема фройдистську концепцію едипового комплексу. Її центральний постулат про лібідозний потяг сина до матері конкретизований, по-перше, з погляду стадіальності: на різних етапах психічної еволюції переважають лібідозно-репараційні та деструктивно-сепараційні синівські бажання. По-друге, амбівалентне переживання любові й ненависті до материнської фігури зумовлене супровідними психічними факторами, а саме: кастраційним страхом, потребою ідентифікації з батьком тощо. Попри окремі розходження послідовники фройдівського психоаналізу одностайно підкреслюють вагому роль едипового досвіду не лише на етапі становлення психіки дитини, а й загалом її життєвої, зокрема й творчої, реалізації.

Проблема рецепції німецькомовними авторами феномену Василя Стуса.

L. Bihun-Ivasiuk

Під поняттям «феномен» маємо на увазі не лише інтелектуальну спадщину Василя Стуса та її вплив на суспільну свідомість, але й саму його особистість i світоглядну позицію. Тому не дивно, що в німецькомовному просторі ім’я Стуса пересічній людині майже невідоме, а в наукових колах, які переважно опираються на дослідження українських учених, воно зредуковане до спрощеного й однопланового іміджу „поета за ґратами“.

Беремо до уваги німецькомовний простір останніх трьох десятиліть, зокрема в Австрії та Німеччині, а також у Швейцарії. Історію цієї рецепції можна охарактеризувати як коротку й одновимірну. В інших німецькомовних країнах інтерес до Стуса майже відсутній. Тяглість як така у сприйманні доробку й особистості Стуса в німецькомовному просторі не спостерігається. До уваги беремо найбільш репрезентативні тексти різних жанрів, зокрема академічні, науково-популярні, автобіографічні, а також німецькомовні передруки книжечок самвидаву 80-х років у Берні. Роль Швейцарії обмежується саме книгами цієї серії переважно у 80-х роках, тому йдеться головним чином про Австрію та Німеччину.

Василь Стус про творчий доробок російських письменників-сучасників: епістолярний дискурс.

N. A. Hlushkovetska

В епістолярній спадщині представників українського письменства особливе місце посідає листування В. Стуса, яке в координатах сучасного літературознавства сприймається як вияв потужного творчого потенціалу в критичних умовах «ампутованого існування». Епістолярій поета дозволяє глибше збагнути літературні смаки автора, його критерії самобутньої творчості. Листи яскраво демонструють, що й у період ув’язнення митець був активним учасником літературного процесу. Більшість епістол поета написані в умовах екстремального стану «вертикальної труни» і, таким чином, були для нього єдиним засобом комунікації із навколишнім світом. Листи дають змогу дослідити добірне коло читацьких інтересів митця, демонструють рівень осмислення прочитаного, об’єднуючи невеликі за обсягом літературознавчі есе, різноманітні побіжні нотатки, міркування, здобуті на основі особистого життєвого досвіду.

Фольклоризм творчості Василя Стуса.

I. O. Dubova

Фольклоризм творчості письменника можна розглядати в кількох аспектах, на кількох рівнях: жанрово-типологічному, словниковому, стильовому, образному, фразеологічному, – в залежності від того, де цей зв’язок найяскравіше виражений. Існування такого зв’язку незаперечне, тому що кожен письменник народжується, формується та живе в соціумі, вбираючи вироблені суспільством традиції, зокрема й мовнохудожні.

Вищий ступінь взаємодії фольклору та літератури продемонстрували шістдесятники, серед яких важливе місце належить В. Стусові. Фольклоризм його творчості полягає в розширенні змісту сталих сюжетів та образів, у нових формах вираження, у ставленні до уснопоетичної традиції, до поетичного словника народу як до основи художнього самовираження.

Мотив стусового «самомобоюнаповнення» в дитячій книзі Тані Стус «Де Ойра?».

N. V. Dudnyk

У цій доповіді за мету поставлено дослідити поетику дитячої книги Тані Стус «Де Ойра?» через мотив Стусового «самособоюнаповнення».

Рецепція творчості Василя Стуса в Польщі (початковий етап).

M. V. Zhylin

Входження постаті Василя Стуса до польського культурного дискурсу відбулося в травні 1984 року. Саме в цей час на шпальтах часопису Łącznik polsko-ukraiński було опубліковано переклад уривку з 12-го запису «З таборового зошиту», написаного двома роками раніше. Тут Стус лаконічно, але емоційно констатує успіх профспілкового руху «Солідарності», що завдяки своїй спрямованості на елементарні потреби робітників охопив широкі верстви польського народу та перетворився на рух політичний. Діяльність лідерів польської опозиції В. Стус ставить у приклад українським елітам. Пієтет, з яким український в’язень сумління говорить про польських антисовєтчиків, попри те, що ці оцінки були за великим рахунком оказіональними, прислужився до справи подальшої популяризації спочатку біографії (з усіма необхідними їй мартирологіочними та нонконформістськими елементами), а згодом і творчості українського поета.

Василь Стус, Тарас Мельничук, Володимир Забаштанський: інтерпретація України.

I. A. Zelenenka

Україна як образ-символ часто функціонує у віршах у формі «ідеї для себе», як пошук свого світу, особливо у віршах поетів, чия творчість припала на 1960–80-х рр. ХХ століття, почасти – завдяки своєрідному лицарському культу України. До Поділля у цій парадигмі причетні: дисидент Василь Стус, Володимир Забаштанський, поет, котрий втратив зір і кінцівки, але виховав плеяду герметистів, і Тарас Мельничук (гуцул, котрий працював на Поділлі, відбув перший термін у Вінниці, другий – в Зоні 36, де й Василь Стус).

Творчі постаті київських неокласиків у рецепції Василя Стуса.

O. F. Tomchuk

Біографії В. Стуса і київських неокласиків (М. Зерова, М. Рильського, М. Драй-Хмари, П. Филиповича, О. Бургардта-Юрія Клена), відмінні на перший погляд, засвідчують чимало типологій. Будучи рафінованими естетами, ці поети в різні історичні періоди обстоювали автономію мистецтва від політики, утверджували ідею синтезу національної культури з надбаннями світового духовного досвіду в багатьох сферах діяльності: оригінальній художній творчості, перекладацтві, літературно-критичній праці. Тому з упевненістю можна вести мову про крізьчасовий діалог художньої свідомості В. Стуса та репрезентантів «грона п’ятірного», що прочитується (відкрито чи алюзивно) в його поетичних рефлексіях, критичних студіях, особливим чином у листуванні.

Перекладацька діяльність Василя Стуса.

Ya. V. Hryhoshkina

У статті зосередимо увагу на перекладацькій діяльності Василя Стуса в умовах ув’язнення – найбільш складному періоді його життя. М. Коцюбинська в інтерв’ю для радіо «Свобода» згадувала про те, що переклад для поета «мав екзистенційне значення, особливо в тих умовах, в яких він жив, і утверджувався, і мусив працювати».

Творчість Василя Стуса в контексті нової української школи.

M. V. Kalmykova

Творчість Василя Стуса з кожним роком набуває все більшої значущості, приваблює багатогранністю й можливістю широкого використання як у процесі навчання, так і виховання сучасної молоді.

Особливої актуальності набуває проблема вивчення життя і творчості поета в контексті Концепції «Нова українська школа», зокрема під час розробки інтегральних проблемно орієнтованих навчальних курсів нового покоління, що вимагає міждисциплінарного синтезу та об’ємного поліпредметного системного бачення, широкого залучення методів викладання, заснованих на співпраці – групові завдання, дослідницькі проекти, експерименти тощо.

Він в смерті з рідним краєм поріднився.

T. H. Omelianchyk

Театральне дійство і кінематограф справляють величезний вплив на формування світогляду людей усіх часів та народів. Не дивно, що відколи існує мистецтво перевтілення, його активно досліджують мистецтвознавці, педагоги, психологи, серед них – М. Колесніков, В. Лозовий, Л. Левчук, Д. Кучерюк, Л. Масол, В. Панченко, К. Корсак та ін. У ті роки, коли на тюремних нарах на колимському морозі розквітав поетичний талант Василя Стуса, мало хто з відомих і талановитих діячів театру та кіно знав про нього. Неординарна постать письменника привернула увагу критиків, сценаристів, режисерів уже після смерті. І він повернувся…

Дидактичні засади вивчення постаті Василя Стуса в загальноосвітній школі.

I. I. Martynchuk

Сьогодні ми є свідками значного і непідробного інтересу до особи Василя Стуса, до його творчості, суспільно-політичної діяльності. Тому дуже важливим є питання про місце поета, громадського діяча, патріота у вітчизняній історії та культурі.

У всі часи людство хвилював стан духовності окремих людей і суспільства в цілому. Висока духовність громадян суспільства є запорукою економічного процвітання держави, добробуту нації, її здоров’я, її майбутнього. І тому ми маємо людину, яка, рятуючись від цинізму, під тиском обставин змушена творити власну високу трагедію, вибравши цей вид, як такий, що дає найкращу можливість самовираження.

Титул і зміст збірника статей

До збірника ввійшли доповіді й повідомлення учасників Міжнародної науково-практичної конференції «Василь Стус: життя, ідеологія, творчість, соціополітичний і літературний контекст». У матеріалах конференції висвітлено творчість поета в контексті дисидентського руху, правові аспекти діяльності митця, смислову поліфонію лірики, поетику прози. Особлива увага приділена літературно-мистецьким зв’язкам і мовним аспектам
творчості Василя Стуса.

Різдво Василя Стуса.

V. V. Ovsiienko

Мама Їлина виношувала його у найлихішу годину нищення нас як народу. Коли чинився Великий Терор, який забрав найкращих, найздібніших, найрозумніших із нас, щоб рештки нашого народу стали гноєм, добривом для інших.

Мама Їлина породила його на саме Різдво Христове року Божого 1938-го. І не посміла записати його сьомим січня, записала шостим. Але таки дала йому ім`я Василь. Ім’я ж це грецькою – Базилеос – означає «володар», «господар», «цар». «В Україні, – казав Василь, – чи не кожна четверта матір називає свого сина цим іменем, підсвідомо карбуючи потяг до конче необхідної нам, щоб вижити, державности».

А світ – нехай святиться (Пам’яті Василя Стуса).

M. K. Dovhan

У 88 років складно, але з Його побратимом і тезкою Василем Овсієнком – поїхала, де й сили взялися! На малій Батьківщині Поета, у сонячній Вінниці, подвижники – викладачі Донецького національного університету Його імені – організували міжнародну конференцію, присвячену 80-літтю нашого Генія Слова – Василя Стуса. Він для мене є ніби сином духовним Тараса Шевченка. Така подвійна потужна енергія доброї дії в ім’я України…

Функційні вияви синтаксичних конкретизаторів в ідіостилі Василя Стуса.

I. O. Aksonova

Мовне багатство поетичного і прозового доробку Василя Стуса потребує ґрунтовного дослідження. На особливості мови творів Василя Стуса звертали увагу багато науковців. У працях проаналізовано лексичні та синтаксичні особливості мовного ідіостилю Василя Стуса. Зокрема поетичний синтаксис досліджено у працях Д. Данильчука, А. Загнітка, Л. Офіренко та ін. Мовознавці зауважують, що синтаксис мови Василя Стуса має багато індивідуальних рис, які дають змогу говорити про «типово стусівську» будову фрази; cинтаксис поетичних творів спрямований на елімінування дійсної реальності і створення самоцінного і самодостатнього світу художніх смислів: витворення модалізованої поетичної реальності; при розгляді синтаксичної картини поетики Василя Стуса найголовнішим постає з’ясування естетичної значущості синтаксичних характеристик тексту.

Словотвірна модифікація дієслівної семантики як елемент поетичного ідіостилю Василя Стуса.

V. V. Boretskyi

Предметом нашого дослідження виступає семантична й частково синтаксична природа словотвірних модифікацій дієслівної семантики як елементу поетичного ідіостилю Василя Стуса на матеріалі поетичної збірки «Дорога болю». Стилістика поезії цього автора досліджувалася Д. Стусом, М. Коцюбинською, Л. Нартовою, Ю. Бедриком, а оказіональні дієслова у художньому тексті різних авторів також ставали об’єктом наукової уваги (І. Бабій, Г. Вокальчук, Н. Апраксімова), проте роль афіксальних перетворень дієслова як стилістичного мікроелементу поезії Василя Стуса ще не вивчалася.

Матеріалом дослідження послугували 150 релевантних одиниць в мінімальних контекстах та у завершених реченнях, відібраних суцільно зі збірки Василя Стуса «Дорога болю», яка містить вибрані поезії з усіх поетичних збірок автора.

Лексеми з модальним значенням імперативності в ідіостилі Василя Стуса.

K. O. Bortun

Мета роботи – характеристика лексем із модальним значенням імперативності в ідіостилі Василя Стуса.

Предметом аналізу в статті є семантичні вияви лексем із модальних значень волюнтативності в текстах В. Стуса. Граматична традиція, оперта на концепцію В. В. Виноградова, розглядає термін модальність крізь призму відношення (рос. «отношение»), що породжує значні труднощі теоретичного характеру у зв’язку з деякою двозначністю лексеми «відношення». Вона має значення «взаємозв’язок» і «ставлення». Найкраще, на думку В. М. Ткачука, семантичну домінанту функційно-семантичної категорії модальності окреслює слово «оцінка»: мовець оцінює зміст речення та, виражаючи його у висловленні, вказує слухачеві на те, наприклад, що це висловлення не відображає реальний стан речей, а передає модельовану дійсність, наявну у психіці мовця, тобто, підкреслює гіпотетичність чи ірреальність, необхідність чи можливість, волюнтативність тощо.

Духовно-моральний потенціал творчості Василя Стуса.

I. Vasylevych

У статті розглянуто духовно-моральний потенціал творчості Василя Стуса. Порушено питання духовного й морального виховання молоді на матеріалі поезій письменника. Представлено, які саме поезії мають найбільший духовно-моральний виховний вплив на молоде покоління.

Статус питальних конструкцій у мовленнєвому просторі Василя Стуса.

I. R. Domracheva

Талант письменника, трагічна доля, боротьба з тоталітарним режимом за незалежність України, відродження духовності – усе це протягом багатьох років продовжує викликати інтерес до поетичного та епістолярного надбання Василя Стуса.

Часто у своїх творах та листах Василь Семенович використовував питання як своєрідний місточок між адресантом та адресатом, щоб зрозуміти, підтримати, допомогти, вказати, щоби просто ніби схопити ту живу нитку взаєморозуміння, взаємопідтримки чи передати її комусь. Щоб не залишитися одному, а інколи, щоб почути вголос те, що самому вже чується багато днів, головно, ночей…

Мовносоціумний портрет лінгвоперсони Василя Стуса: дієслівно-категорійний вимір.

A. P. Zahnitko

Динаміка досліджень мови творів Василя Стуса із простеженням особливостей творення власне-авторських слів (оказіоналізмів) (Л. Оліфіренко та ін.), аналізом мовно-образного світу митця, лінгвостилістичного простору (І. Хом’як), зосередження на окремих образах, зокрема флористичних (А. Кондратенко та ін.) засвідчує постійну увагу до його текстів, життєствердних потенціалів, культурно-історичного й літературно-мистецького контекстів реалізації митця.

Поетичний синтаксис збірки Василя Стуса «Палімпсести».

L. M. Koval

Поетичну збірку Василя Стуса «Палімпсести» заслужено визначають як вершинну в його творчості як за ідейною глибиною, емоційністю, так і за філігранністю мовного оформлення.

Крім вишуканого образного індивідуально-авторського слова, мову збірки виокремлює майстерний поетичний синтаксис. Розмаїття стилістичних фігур не тільки увиразнює художньо-естетичну цінність збірки, а й посилює її психоемоційний вплив на читача.

Непримиренна боротьба Василя Стуса з духовною ницістю, його оригінальність мислення, філософське бачення життя спонукали митця до пошуку самобутніх виражальних форм.

Улюблені стилістичні прийоми автора – паралелізм й антитеза. Використовуючи їх, поет ніби «нагромаджує» низку паралельних образів, зіставлення або протиставлення яких увиразнює загальне ідейно-тематичне спрямування збірки «Палімпсести».

Художньо-естетична майстерність мови Василя Стуса.

L. V. Olifirenko

Осмислення будь-якого поетичного тексту передбачає його системний аналіз, метою якого є наближення до авторського задуму. Художній поетичний текст має свою специфіку, зумовлену архітектонікою віршованої мови, її тропікою, інтонаційно-змістовою цілісністю. Об’єктом нашого дослідження є поетичний світ Василя Стуса, оскільки мова його поетичних творів відзначається підвищеною емоційністю, неповторною, впізнаваною образністю, насичена тропами, оригінальними експериментами у фоніці, синтаксисі. Метою публікації є дослідження художньо-естетичної майстерності поетичної мови Василя Стуса, функціональності образнотропеїчних засобів його художнього мовлення.

Розмежування односкладних і двоскладних структур залежно від інтонаційних характеристик (на матеріалі поезії Василя Стуса).

L. S. Ostrovska

Метою пропонованої дослідження є простежити залежність формально-граматичної структури односкладного номінативного речення від інтонаційних характеристик як визначальних для комунікативного рівня.

Метафоричні образи в поезіях Василя Стуса.

T. H. Sviatoshenko

Василь Стус – поет, літературознавець, перекладач, інтелектуал, правозахисник. Прожив коротке, але яскраве життя. У Стусовій поезії пристрасть поета-громадянина органічно поєднується з філософічною заглибленістю й розважливістю поета-мислителя, що виявляється в осмисленні основних засад буття, місця людини на землі, її морального самовизначення.

У цій статті порушені питання поетики. Вони лежать на межі між літературознавством та мовознавством, зачіпають нюанси критичної рецепції й усвідомлення В. Стуса як митця. Особливу увагу приділяємо метафоричності та образності його поетичного світу, які адекватно моделюють містичну фактуру експресіоністичної лірики В. Стуса.

Напрями сучасної правозахисної діяльності профспілок під впливом концепції гідної праці.

L. P. Amelicheva

Діяльність правозахисників як одноособових суб’єктів громадянського суспільства – «шлях тернистий» (від лат. прислів’я «per aspera ad astra») і почасти небезпечний для здоров’я та життя самих борців за права людини, особливо в умовах тоталітаризму.

Правозахисна діяльність українського поета-дисидента Василя Стуса й була саме такою– тісно пов’язаною з літературною роботою, спрямованою на захист свободи слова й прав людини, першу за все творчої української інтелігенції, вкрай небезпечною для радянського тоталітарного режиму у 70- 80 роках XX століття. Тому він неодноразово відбував покарання у таборах та на засланні в тяжких, нелюдських умовах для існування, де і помер в ув’язненні у 1985 році, трохи не доживши до масштабних суспільнополітичних змін в СРСР. Його постать заслужено стала символом незламності людського духу та національної гідності [6, с. 233] в Україні та продовжує надихати правозахисників, зокрема, в соціально-трудовій сфері, до виконання своєї нелегкої, почасти небезпечної місії.

Релігійні погляди Василя Стуса.

O. S. Bezverkhyi

В сучасній українській науковій літературі досі нерозв’язаною залишається проблема релігійного світогляду Василя Стуса, яка викликає суперечки дослідників. Релігійні образи, безпосередньо втілені в поезії Василя Стуса, мають динаміку в часі, і ця динаміка продовжувалася в той період ув’язнення, протягом якого багато написаних ним поезій вилучалися та знищувалися тюремною адміністрацією. Проблема означення релігійної складової світогляду Василя Стуса в науковій літературі не розв’язана і має високий рівень актуальності з огляду на масштаби його особистості та її значення для української культури й української духовності.

Метою статті є висвітлення релігійного світогляду видатного українського поета, громадського діяча та політв’язня Василя Стуса, а також подолання помилкових інтерпретацій його релігійних поглядів. Досліджуючи останні, ми брали за основу його власні заяви про релігійну ідентичність, свідчення співкамерників про релігійну приналежність В. Стуса та зміст його поезій з урахуванням розвитку світогляду поета в часі.

Василь Стус – terra incognita радянської доби.

V. P. Kipen

Василь Стус – велика, трагічна і незнана постать українського життя і культури радянського часу. В ньому поєдналися готовність до відстоювання своєї людської гідності, національного духу та права вільної людини-поета творити свої бачення світу. Це об’єктивно вивело його супротивником радянської системи тотального контролю за позірним однодумством, з одного боку, та зробило «фігурою замовчування» і в офіційних комунікаціях, і навіть в більш вузькому та безпосередньо близькому йому осередку культурно-поетичного життя України – з іншого.

Дисидентство Василя Стуса у світлі концепції влади М. Фуко.

V. F. Kokorskyi

Василь Стус і Мішель Фуко – відомі особистості другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Ймовірно, вони не знали один про одного, але їх життєві стратегії були пов’язані з опором владі у практичному, а у видатного французького філософа – ще й теоретичному вимірі. Саме останній містить новаторський методологічний підхід, використання якого, на нашу думку, дозволяє зрозуміти підстави перетворення далекого від політики українського поета і перекладача на нескореного дисидента. До нього ми і звертаємося у даному дописі.

Історико-правовий аналіз ст. 56 кримінального кодексу УРСР 1960 року.

O. V. Martyniuk

Реформування національної правової системи, що було розпочато майже три десятиліття тому, продовжується і нині. Однак, і досі актуальною залишається проблема розвитку правозахисної діяльності і правозахисного руху. Наша держава визначила власні пріоритети своєї діяльності, найголовнішим з яких є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Так, у ст. 3 Конституції України зазначається, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Так, за твердженням професора М. І. Козюбри, досі в суспільній правовій свідомості не подолані уявлення про те, що права людини є наслідком встановлених державою норм законів та інших нормативних актів (об’єктивного права), а не навпаки – права людини детермінують (визначають) зміст таких норм (об’єктивного права), є необхідним, невід’ємним і неминучим його компонентом. Інакше кажучи, об’єктивне право немислиме без прав людини, як і права людини (суб’єктивні, юридичні) неможливі без і поза правом. Це явища однієї сутності.

Поширення поглядів дисидентів в умовах цензури.

T. I. Neprytska

Обмеження свободи слова та свободи друку є однією з характерних особливостей авторитарних та тоталітарних країн. Не обрана демократичним шляхом влада змушена тримати населення у покорі і обмежувати вільне поширення інформації, а особливо – розповсюдження думок, що не співпадають із позицією правлячої еліти та підривають її панування у суспільстві.

Польський антикомуністичний рух у творчості Василя Стуса.

Yu. V. Okunovska

Видатний український письменник поет Василь Семенович Стус ввійшов в історію не лише як патріот України, а й як великий поборник всього комуністичного режиму. Особливу увагу та зацікавленість викликав у нього польський антикомуністичний рух, пов’язаний з виникненням та діяльністю незалежної профспілкової організації «Солідарність». Вперше політичною ситуацією Польщі поет захопився ще наприкінці 1970-х р. Цей період не є випадковим, оскільки саме тоді в Україні формується дисидентський рух. На той час В. Стус уже не має права писати та публікуватися, а його друзі ретельно перевіряються співробітниками КДБ. Через відкриті листи на захист В. Чорновола та І. Дзюби Василь Семенович у 1972 р. попадає під хвилю арештів. Протягом багатьох місяців розслідування він поводився безкомпромісно. У вересні 1972 р. був ухвалений вирок: п’ять років таборів та три роки вигнання. У лютому 1973 р. його відправили в трудовий табір в Барашево (Мордовія), звідки в серпні 1976 р. перевели до табору в Озерне.

Історико-правові аспекти діяльності Української Гельсінської групи.

Yu.M. Pavliuchenko

На сучасному етапі з урахуванням соціально-політичної ситуації в Україні і піднесенням національного духу простежується інтерес до маловідомих сторінок вітчизняної історії. Зокрема, і до Української Гельсінської групи (далі – УГГ), що вважається початком організованого українського правозахисного руху, сприятливий ґрунт для якого забезпечила активна діяльність шістдесятників. Цій темі присвячено роботи О.Г. Бажана, Я. Й. Грицака, Ю. О. Курносова та інших. Проте на сучасному етапі доцільно ще раз звернутись до історико-правових аспектів діяльності УГГ.

Коли ім’я зобов’язує: з традиції присвоєння імен університетам.

Yu. V. Pachos

Заклади вищої освіти завжди є рушіями соціально-політичного розвитку, осередками формування націй, центрами творення науки та інновацій. Перші університети Середньовіччя створюються перш за все як співтовариства вчених та їх учнів – як «universitas magistrorum et scholarium», об’єднання тих, хто вчить, і тих, хто навчається [1]. На початку своєї історії практично всі вони мали релігійний напрям, адже їх засновниками були здебільшого релігійні ордени. Спочатку університети існували без прив’язки до конкретного міста, а пізніше міста починають боротись за кращих професорів. З ХІ ст. з’являються університети у Болоньї (Італія), Парижі (Франція), Кракові (Польща), Оксфорді та Кембриджі (Англія). Королі, імператори, бургомістри у боротьбі за професорів створюють умови для їх роботи, надають привілеї та винагороди.

Дослідження життєвого шляху Василя Стуса в історіографії.

I.V. Piatnytskova

Історія України – це передусім множинність доль непересічних особистостей, які її творили. Одним із них є поет, літературознавець, публіцист, правозахисник Василь Семенович Стус. Його життя – це шлях самопожертви, приклад нескореності духу та відданості українській ідеї. Він одним з перших підтримав протест І. Дзюби щодо арештів української інтелігенції на кінопрем’єрі С. Параджанова «Тіні забутих предків», активно виступав проти критики радянською владою творів та діяльності українських митців, придушення свободи слова та загального порушення прав людини.

Доля дисидентського руху в СРСР з точки зору синергетичної моделі суспільного розвитку.

M. A. Polovyi

Завданням даної роботи є короткий розгляд феномену дисидентського руху з точки зору синергетичного підходу до аналізу суспільно-політичного розвитку і висловлення кількох гіпотез щодо суспільної значущості дисидентства та теоретичних можливостей його успішності.

Безпека як умова існування людини.

O. H. Turchenko

Обов’язковою ознакою створення будь-якої системи є її здатність забезпечити головну потребу людини – безпеку. В якій системі ця здатність буде вищою, або, яка система продемонструє за допомогою застосовування засобів впливу різного рівня цю здатність, у тій системі і побажає опинитись більшість людей.

Активізація формування або трансформації системи безпеки, як правило, відбувається в періоди активізації дестабілізації. Міжконфесійні конфлікти, світоглядна дисипативність, політична та економічні кризи, соціальна напруженість, правовий нігілізм, корупція, незбалансована зовнішня і внутрішня політика та інші чинники сприяють формуванню в особи відчуття незахищеності, відчуженості від соціуму, що активізує алгоритми самозбереження. На цьому етапі можливі два види процесів: позитивні інтеграційні процеси, що виражаються в створенні нових систем безпеки, і негативні інтеграційні процеси, коли утворюються деструктивні об’єднання (терористичні організації, релігійні секти тощо).

Дисиденство як політичний протест.

O. M. Chaltseva

В сучасній політичній системі України, яка знаходиться в стані трансформації, сформувалася соціально і тематично різноманітна протестна практика участі громадянського суспільства у публічному просторі, яка стала одним з основних і регулярних способів його впливу на владу.

Протестні рухи в політичній історії України мають свою довготривалу традицію і національну специфіку. Кожен з етапів протестної боротьби народу містить свої особливості, політичні наслідки, ідеологічне наповнення, форми діяльності, опозиційних лідерів. Одним з таких етапів радянського періоду постає український дисидентський рух другої половини 1950–1980-х рр.

Тема дисидентства з політичних міркувань є вельми актуальною і перебуває у центрі уваги сучасних дослідників, які відносяться до історичних, політичних, філософських наук: Л. Богораза, О. Даніеля, Ю. Зайцева, Г. Касьянова, А. Русначенко, Ю. Курносова та ін. Незважаючи на вже існуючі інтерпретації цього політичного феномену в науковій літературі, слід зазначити, що цілий ряд питань методологічного характеру в історії дисидентського руху як форми політичного протесту в Україні і по сьогодні залишаються нез’ясованими і не розкритими та потребують свого сучасного осмислення і вивчення.

Василь Стус: гідність і честь.

M. H. Zhulynskyi

Передусім ідеться про тлумачення вчинків і дій Василя Стуса як громадянина і поета, який жив болями, трагедіями і надіями рідного народу і саме в ім'я його майбутнього підняв свій голос, прирік себе на смерть. Поет відчув, що ним опановує якась нова нестримна сила, вона стимулює його до концентрації волі («Усе вбери у себе, все замкни, обперезавши обручем залізним свій безберегий розпач»), до відродження надії на повернення на шлях від смерті до життя.

Становлення поета.

D. V. Stus

Вміння тримати планку вимог внутрішнього світу до своїх учинків – «гідно/не гідно» – на захмарній висоті й дозволило Василеві Стусу в історичних умовах другої половини XX віку достойно витримати всі випробування, що випали на його долю. Як же формувалось те внутрішнє, із якого проросли не лише вірші й твори, але – і це, може, навіть більш істотно – той стиль життьової поведінки, що був названий сучасниками поета невмінням проходити повз чужий біль та розпач?

«Серцем навстіж відкритим сторч головою»: філософія серця Василя Стуса

L. B. Tarnashynska

Українське шістдесятництво як унікальне художньо-естетичне явище ХХ ст. a priori було покликане своєю «практичною філософією» образного розмислу обрати філософію серця, що її увиразнили в українській антропологічній думці як домінантну філософему Г. Сковорода і П. Юркевич. Саме кордоцентризм дає підстави говорити про національну традицію в історії українського інтелектуалізму, зокрема, про те, що пошуки власного шляху шістдесятників визначені кордоцентричним кодом – як наскрізним, центробіжним, який моделює всі дотикальні коди української ментальності. Адже одним із поштовхів творчого «вибуху» шістдесятників якраз і було «тяжіння серця» до добра, істини, справедливості, готовність, за словами В. Стуса, «Серцем навстіж одкритим сторч головою» включитися в ті процеси історичних зламів, в які вони були вихрево втягнуті силою суспільно-політичних обставин.

Реінкарнація тексту: з досвіду публікації збірки Василя Стуса «Час творчості».

H. M. Burlaka

Збірка «Час творчості» — перший масив «невільничої» поезії В. Стуса. Її тексти створено за неповних 9 місяців (з середини січня до 30 вересня 1972 р.), коли поет внаслідок першого арешту перебував у слідчому ізоляторі київського КДБ. Збірка складається з оригінальних віршів і перекладів з Гете, через те вона має паралельну авторську назву ― «Dichtenszeite».

Життєтворці: Юрій Липа та Василь Стус.

S. V. Kucherenko

Порівняння митців як пошук спільного й особливого у їхніх життєвих шляхах і творчості сприяє поглибленню розуміння кожного з них та допомагає узагальненню.

Ідея подібності доль, ідейно-естетичних акцентів творчості Юрія Липи та Василя Стуса в сучасному літературознавстві не нова.

«За мною Київ тягнеться у снах…»: поетика художнього простору у збірці Василя Стуса «Палімпсести».

V. A. Prosalova

Мета цієї студії – виявити особливості художньої реалізації простору у віршах збірки Василя Стуса «Палімпсести»; диференціювати художній простір віршів за функціональним призначенням і важливістю в поетичному світі автора; з’ясувати, який саме простір актуалізується поетом як бажаний; простежити, як замкнутий, локальний простір камери (більшість віршів написано в неволі!) долається завдяки внутрішньому простору автора-творця, який, незважаючи на заборони, лишається «вільною людиною, внутрішньо вільною, внутрішньо визволеною в самознайденні». Стус обирає позицію протистояння злу, самоформування. «Для поета-в’язня творча самореалізація ставала порятунком, тим духовно-життєвим простором, що розширювався завдяки входженню автора в чужі художні світи і творення на їх основі свого, незалежного від обставин». Саме творчість давала бажаний простір свободи, дозволяла творити – на противагу реальному, замкнутому, чужому – свій художній світ і відчувати себе в ньому творцем.

Образи національної архаїки в поетичному контексті Василя Стуса.

T. M. Sabelnykova

У цій статті ми спробуємо визначити місце архаїчних образів у поетичному контексті В. Стуса. Такі дослідження завжди є актуальними для розуміння творчості митця, а також для визначення особливостей національної культури певного періоду.

Міфологічна символіка астральних образів у поезії Василя Стуса.

T. O. Tsepkalo

Міфопоетика художнього твору полягає в поєднанні образноемоційного мислення, підсвідомих загальнокультурних геномів, авторського світобачення, міфологічних схем, структур, мотивів, символів, засобів поетичного мовлення тощо. Міфологічні першообрази оприявнюються опосередковано через фантазію, що лежить в основі творчого процесу. Міфомислення проявляється в літературному тексті як результат емпіричного та ірраціонального осягнення світу, що полягає у відтворенні архаїчного та індивідуального світовідчуттів.

Репрезентація повсякденності у збірці Василя Стуса «Зимові дерева».

O. V. Antoniuk

В останні десятиліття в гуманітаристиці все частіше зустрічається термін «повсякденність». Осмислення феномену повсякденності здійснюється з погляду історії, філософії, культурології, психології, мистецтвознавства, а останнім часом – мовознавства і літературознавства. Зацікавлення світом повсякденності не випадкове, адже у художній творчості відбивається світогляд митця, що формується у певних суспільно-політичних умовах та умовах «специфічної соціальної реальності», що становлять собою «природнє», самоочевидне підґрунтя людської життєдіяльності.

Ранні літературно-критичні студії Василя Стуса.

V. P. Biliatska

«Еенергія і витонченість», «афористична сконцентрованість думки», «незалежна оцінка» – риси, за І. Дзюбою, властиві Василеві Стусові як літературознавцеві та критикові, які він проявляв ще у студентські роки. У статтях «Поезія третьої весни», «На поетичному турнірі», «Най будем щирі...», «Опуклий вибух таланту», «Еріх Марія Рільке», «Великий з найбільших», «Гнівний поет доби» В. Стус розпочав полемічно-загострену розмову про оновлення реалізму, про засилля романтики як профанної модифікації неоромантизму, про модерністські пошуки в літературі та буття художника у світі.

Поетика контрастів у творчості В. Стуса.

S. V. Boroditsa

У ґрунтовній студії «Феномен Стуса» М. Коцюбинська наголошувала, що «сила поезії Стуса, її здатність зворушити глибинні шари свідомості читача … – в майстерному опануванні того, що Потебня називав внутрішньою формою слова, в умінні віднайти різні смислові шари й глибоко заховані асоціативні зв’язки, символічне підґрунтя слова й образу». Поетична творчість В. Стуса розмикає межі традиційної естетики. Її особливість – у техніці контрасту як основному принципі зображення дійсності. Це, у свою чергу, свідчить про модерний національний світогляд митця (духовна незалежність, культ особистості, активний патріотизм, стоїчний героїзм, життєствердний гуманізм, високий інтелектуалізм, культуротворчість та ін.).

«Над осіннім озером» Василя Стуса: наближення і відлуння.

O. Ye. Solovei

Поезія Василя Стуса «Над осіннім озером» була написана 20-го листопада 1970 року. Відома точна дата написання принаймні одного з чернеткових автографів цієї поезії, що у випадку з творами В. Стуса є ледве не винятком. Важливим є той факт, що цей вірш відкриває збірку «Веселий цвинтар», виступаючи одночасно певним камертоном і резонатором для більшості інших творів збірки, анонсуючи її основні емоційно-семантичні колізії та інтонації. Цікаво, що чернеткові варіанти тексту мали назви, від яких поет пізніше відмовився на користь найбільш ємкої та узагальнюючої, яка й відкриває таку важливу (в розумінні як етикоідеологічному, так і в суто художньому, поетикальному) для нього збірку «Веселий цвинтар». Так, один із чернеткових автографів цієї поезії мав первісну назву «Передчуття» (з дещо лобовою, прозорою презентацією семантики тексту), а інший – «Осінній пейзаж», пізніше виправлену на «Над осіннім озером». Потрапивши до найповнішого (незавершеного київського) корпусу «Палімпсестів», ця поезія втратила назву й була подана за першим рядком, що прибирає осінній маркер із тексту, тим самим поглиблюючи його філософічний (ледве не містичний) аспект.

Національний дискурс епістолярної творчості Василя Стуса.

L. V. Suprun

Творча індивідуальність Василя Стуса цікава й багатогранна як з погляду проблемно-тематичного навантаження, так і жанрової модифікації, чільне місце серед якої посідає епістолярій митця, що являє собою емблематичну сильветку соціально-політичних подій у сув’язі з життєвими віхами письменника. Більше того, саме епістолярій дає можливість сучасному реципієнтові аналітично обсервувати філософські, суспільні, естетичні й етико-моральні погляди письменника, привідкриваючи завісу його творчої лабораторії й особистого життя.

Художня своєрідність жіночих образів у ліриці Василя Стуса.

N. M. Ursani

Особливе місце в ліриці поета посідає образ жінки, представлений у різних іпостасях – байдужої коханки, юної дівчини, святої, друга, жінки, матері. Варто відзначити, що своєрідність цих образів зумовлена специфікою художнього сприйняття світу митцем та його творчою манерою. До вивчення жіночих образів у ліриці В. Стуса зверталися, зокрема, М. Коцюбинська, О. Мамедова, Г. Віват.

Об’єктом дослідження є лірика Василя Стуса, а предметом – художня своєрідність жіночих образів у збірці «Зимові дерева». Мета пропонованої студії полягає в дослідженні способів образотворення.